З арабської Бахаулла означає "Слава Бога". Це ім'я згадував Баб. При народженні Його назвали Мірза Хусейн Алі. Він народився в одній з найбільш титулованих сімей Ірану. Батько його був головним міністром при дворі шаха. Народився Він у Тегерані 12 листопада 1817 року.
 
Один з будинківродини Бахаулли в м.Такур в провінції МазіндаранОдин з будинківродини Бахаулли в м.Такур в провінції МазіндаранЗ дитинства Бахауллу оточували розкіш та багатство. Він одягався у найтонший шовк і їв найвишуканіші страви. Його родина володіла чудовими будинками. Як і інші тогочасні молоді люди шляхетного походження, Бахаулла вивчав іслам, перську літературу та поезію, а також каліграфію. Як і Баб, Бахаулла мав дивовижні знання, які почерпнув не від учителів і не з книг. Люди дивувалися глибині його знань, винятковій силі його логіки та міркування. У віці семи років йому довелося представляти свого батька у майновій суперечці при дворі, і він виграв справу. Надзвичайні здібності не викликали в нього гордощів. Він був скромним та веселим, співчутливим і дуже добрим. Його уподобання були простими: він любив природу, любив тварин і птахів, дерева і квіти. З великим задоволенням проводив час поза містом, а не при дворі, витрачав гроші не на розваги, а на допомогу бідним та нужденним. Як було прийнято на той час, одружився молодим. Його дружина належала до дуже багатої родини, проте її смаки теж були невибагливими. Разом вони допомагали знедоленим. Двері їхнього будинку завжди були відкритими для всіх, хто потребував їжі, притулку і допомоги. Їх називали "батьком і матір’ю бідних". Після смерті батька Бахауллі запропонували посісти його місце при дворі, але він відмовився.
 
Влітку 1844 року, рівно через три місяці після того, як Баб проголосив свою місію, Мулла Хусейн привіз до Тегерану згорток, в якому були писання, що невдовзі потрапили до рук Бахаулли. Прочитавши ці писання, Бахаулла одразу ж визнав Баба і став його послідовником. Йому тоді виповнилося двадцять сім років. Бахаулла ніколи не зустрічався з Бабом, але між ними було постійне листування; і Він всім серцем схвалював поширення вчення Баба. Так Бахаулла опинився у лавах малознаного руху, що протистояв інтересам його власного класу. Коли Баба було ув’язнено, Бахаулла надавав усіляку допомогу його послідовникам, яких переслідували. Двічі Його кидали до в’язниці, а одного разу Він зумисне накликав на себе гнів натовпу, аби дати змогу втекти своїм однодумцям. Його побили і закидали камінням. Безстрашний і невтомний, Бахаулла підтримував бабі порадами та допомогою. Коли ж Баб дізнався, що незабаром помре, Він відіслав Бахауллі свої пера, печатки та папери. Саме за вказівкою Бахаулли мощі Баба були перевезені з Тебризу до Тегерану і сховані у безпечному місці. Після замаху на життя шаха Бахаулла був гостем Великого візира. Друзі просили його сховатися, поки не вгамуються хвилювання, проте Бахаулла відмовився. Він вирушив назустріч військовій частині, якій було наказано схопити його і заарештувати.
 
Головний убор Бахаулли (Тадж) зберігається в Його кімнаті в особняку БахджіГоловний убор Бахаулли (Тадж) зберігається в Його кімнаті в особняку БахджіЗ нього зірвали верхній одяг і закували в кайдани. Босоніж, з непокритою головою під полудневим сонцем Бахауллу повели до тегеранської в’язниці. Зібрався натовп людей, які кидали в нього каміння і вигукували образи. Бахаулла попросив вартових сповільнити крок, аби дати змогу старій жінці, яка хотіла кинути в нього камінь, наздогнати процесію. "Не засмучуйте цю жінку, - сказав він. - Не заважайте їй робити те, що вона вважає потрібним для Бога".  В’язниця, в яку заточили Бахауллу, колись була резервуаром однієї з громадських лазень міста. Його провели через темний коридор, а далі - вниз трьома рядами сходів. Тюремна камера була неосвітленою, вогкою й кишіла комахами. Тут, майже без одягу, лихоманили сто п’ятдесят чоловік. Здебільшого, це були вбивці, розбійники та грабіжники. Серед них, разом з іншими бабі, закували й Бахауллу. На Нього одягли колодки; важкі кайдани лягли на Його плечі. Він не міг ані встати, ані лягти. Ці кайдани впивалися в його тіло, а їхні сліди залишалися на все життя. Три дні не давали їсти й пити. Коли ж, нарешті, принесли їжу, вона, як виявилося, була отруєною. Бахаулла займав таке високе становище, що влада не наважувалася його стратити. Щодня вартові виводили одного бабі на тортури і смерть. Перед виходом на страту, бабі просили у Бахаулли благословення. Бахаулла втішав і заспокоював усіх в’язнів. Він навчив бабі співати молитви. Перший ряд закутих в кайдани заспівував: "Бог дає мені все; воістину, Прещедрий Він!", другий підхоплював: "Повірить той, хто вірить у Нього".  В’язні співали так голосно й так радісно, що спів цей міг чути шах, палац якого стояв неподалік. В таких умовах Бахаулла пробув у в’язниці чотири місяці. Здоров’я його було підірване, спина не розгиналася, він ледве ходив. В ув’язненні з Бахауллою трапилася містична подія, яка відкрила йому, що саме Він - "Той, Кого відкриє Бог", Обітований, прихід якого віщував Баб.
 
Одяг Бахаулли зберігається в Міжнародному архіві бахаї на горі Кармель, Хайфа, ІзраїльОдяг Бахаулли зберігається в Міжнародному архіві бахаї на горі Кармель, Хайфа, Ізраїль"У дні, коли лежав Я в тегеранській в’язниці, хоча й не міг спати через страшний тягар кайданів та сморід, в одну з коротких хвилин забуття здалося Мені, немовби з Моєї голови щось потекло по грудях, схоже на могутній потік, який несеться з вершини високої гори. Все тіло ніби спалахує вогнем. В такі миті язик мій вимовляв щось таке, чого не витримав би ніхто, якби почув." "О Царю! Я був лише одним з бахатьох, що сплять на ложі своєму, коли раптом вітри Всеславного підхопили Мене і навчили сутності всього, що було. Це не від Мене, але від Того, хто Всемогутній і Всезнаючий. І Він звелів мені піднести голос Мій між небом та землею, і заради цього випало Мені те, від чого течуть сльози у мужів розуміння... Всездоланне повеління його досягло Мене, і змусило возвеличувати Його серед людей". Так згодом писав про це Бахаулла в листі до шаха. Ті, хто Його ув’язнив, не змогли знайти жодних доказів його причетності до замаху на шаха. Російський посол при дворі шаха докладав чимало зусиль для звільнення Бахаулли і запропонував притулок в Росії. Шах неохоче погодився звільнити Бахауллу. Так в грудні 1852 року завершилося його ув’язнення в жахливій ямі, яку називали Сіях-Чаль. Однак саме в цьому підземеллі Йому, "оповитому пекельним мороком, отруєному сморідним повітрям, закляклому від холоду й вогкості, з ногами, забитими в кайдани..."  явилося істинне народження Одкровення бахаї. Бахауллу позбавили всього майна і він, вибравши вигнання замість притулку в Росії, був змушений впродовж місяця разом з сім’єю покинути країну. Оскільки його власність було конфісковано, Бахаулла не зміг підготуватися до подорожі. Була зима, допікав лютий холод, а його дружина Навваб перебувала на сьомому місяці вагітності. Сам Бахаулла нездужав, і дорога до Багдаду тривала три місяці. Вигнанці вузькими, в’ючними стежками переїжджали через засніжені гори, ночуючи в незатишних схованках, де не було ні достатньої кількості їжі, ні умов для сну. Дружина Бахаулли продала срібні гудзики зі своїх суконь, аби нагодувати дітей.
 
Вигнання до Іраку
 
Розбитим і хворим прибув Бахаулла в Багдад 8 квітня 1853 року. Ніхто не думав, що він зможе витримати суворі умови переходу чи залишиться живим після цього. Однак він зумів відновити сили. Незабаром вплив Бахаулли почав відчуватися серед місцевих бабі, пригнічених і позбавлених лідера. Проте через ревнощі власного брата, Бахаулла, нікого не попередивши, покинув місто, не бажаючи бути причиною конфліктів та чвар серед бабі. Це трапилось всього через рік після його прибуття в Багдад. Наступні два роки Бахаулла провів пустельником в горах Курдистану. Курди - гордий та войовничий народ, відомий своєю ворожістю до персів. Та, незважаючи на усамітнення, Бахаулла швидко здобув повагу серед них. Учені люди того краю шукали зустрічі з ним, його любили і поважали однаково і вчені, і безграмотні; незабаром слава про мудрого і святого чоловіка досягла Багдаду. Почувши про незвичайного самітника з Курдистану, його сім’я здогадалася, що це - Бахаулла, і послала до нього гінця з проханням повернутися. Через два роки після свого від’їзду (19 березня 1856 року) Бахаулла повернувся до своєї сім’ї.
 
За час відсутності Бахаулли справи громади бабі погіршились. Наступні сім років він провів в працях по вихованню бабі, викладаючи основні вчення Баба. Настановами та власним прикладом, письмовим та усним словом він досяг змін в громаді й цим довів, що був єдиною людиною, здатною забезпечити стабільність і чистоту руху. В місті бабі стали відомі своєю непорочністю, чистотою помислів і бездоганною поведінкою. Бахаулла і його однодумці жили просто й майже аскетично. В них було дуже мало матеріальної власності, але життя їх було сповнене радості. Курдські містики та інші релігійні діячі, які відвідували Бахауллу в горах, тепер приходили до нього в Багдад. Зацікавились і деякі з місцевих релігійних лідерів. Бахато з них стали його послідовниками. Поети, містики, урядовці, принци прагнули з ним познайомитися. Хворі та стражденні, шукачі справедливості юрмилися біля дверей. Серед них були не тільки мусульмани, але й християни та іудеї.У період, проведений в Багдаді, вірші виливались з пера Бахаулли. "Книга Безперечності", його головна богословська праця, була написана за два дні і дві ночі. В Багдаді він написав і "Сокровенні Слова", невелику, але захоплюючу книгу духовного керівництва, а також "Сім Долин", містичну книгу, написану як відповідь суфійським містикам.
 
З дозволу шаха група багдадських мусульманських лідерів, ревносно ставлячись до зростаючого впливу Бахаулли, намагалася дискредитувати його. Вони просили сотворити диво, яке б усіх задовільнило. Бахаулла погодився сотворити будь-яке диво за їх вибором, але оскільки вони так і не дійшли згоди, виклик Бахаулли залишився без наслідків. Іранський консул в Багдаді, стривожений зростаючою славою Бахаулли, почав вимагати його вигнання з міста. Він домігся своєї мети. Губернатор Багдаду щиро захоплювався Бахауллою, і лише після того, як отримав п’ять наказів, він повідомив Бахауллу про його вигнання в Константинопіль за наказом султана Оттоманської імперії. Звістка швидко розповсюдилася і схвилювала все місто. Сотні людей юрмилися на вулицях біля його будинку, оплакуючи його від’їзд. Людей зібралось стільки, що Бахауллі довелось переселитися в сад на іншому березі ріки. Там він провів дванадцять днів, підбадьорюючи та надихаючи своїх послідовників. Бахато з них знали, що він - Той, про Кого провіщав Баб, хоча Бахаулла нікому не відкривав своєї місії. Тут, в саду Різван, він зробив формальну декларацію, оголосивши деяким зі своїх послідовників, що він і є "Той, Кого відкриє Бог", і велике горе їх перетворилося на радість.
 
Проголошення Бахауллою Своєї місії, що Він є Обітований всіх релігій, що Віра його призначена для всього людства, що новий День зійшов над горизонтом історії, тривало 12 днів - з 21 квітня до 2 травня 1863 року. Цей період став відомим як Свято Ризван, яке щорічно відзначається послідовниками Віри бахаї в усьому світі, як найсвященніше і найзначніше зі свят цієї релігії. Бахаї відзначають перший, дев’ятий та дванадцятий дні цього свята.
 
 
Вигнання в Туреччину
 
Шлях Бахаулли в Константинопіль (Істамбул) перетворився на тріумфальний похід. Його зустрічали з почестями представники влади міст і сіл, через які він проходив. Іранський посол в Константинополі, отримавши наказ свого уряду розпалити ненависть проти вигнанців, зобразив Бахауллу гордовитою та пихатою людиною, що не має ніякої поваги до законів і прагне знищити Оттоманську імперію. Хоча Бахаулла пробув у Константинополі лише чотири місяці, іранські та оттоманські правителі вже домовились про його наступне заслання.
 
Він отримав наказ про негайний переїзд до Адріанополя (Едирне). Стояв грудень, люди давно не пам’ятали такої лютої зими. Бахауллі з сім’єю та їх супутникам довелося поспішно вирушити в дорогу без достатньої кількості їжі. Під дощем і бурею йшли вони по відкритій всім вітрам місцевості. Подорож зайняла дванадцять днів, доводилося йти ночами. Повністю виснаженими прибули вигнанці в Адріанопіль. П’ять років провів Бахаулла в Адріанополі. Цього разу офіційно його вважали в’язнем Оттоманської імперії, хоча проти нього не було висунуто ніякого звинувачення.
 
В Адріанополі Віра Бахаї зазнала суворої внутрішньої кризи, спричиненої заздрістю брата Бахаулли, якого звали Мірза Ях’я, та людини на ім’я Сеїд Мухаммад. Саме через ревнощі Мірзи Ях’я виникали труднощі ще й в Багдаді та Константинополі. Тепер же заздрість настільки заволоділа ним, що він намагався навіть отруїти Бахауллу. Отрута заподіяла неймовірні страждання Бахауллі, наслідки її він відчував до кінця життя. Перебуваючи в Адріанополі, Бахаулла формально оголосив про Свою місію правителям світу та його релігійним лідерам. Тут, а також пізніше, в Ацці, Він писав листи європейським монархам, закликаючи їх визнати нову Віру. Він також закликав їх владнати чвари між собою, скоротити озброєння і почати краще піклуватись про свої народи. В листі з Акки до королеви Вікторії Бахаулла писав:
 
"Бог приготував вищий засіб і наймогутніший інструмент для зцілення всього світу - це єднання всіх народів в одній всесвітній Справі, одній загальній Вірі. Досягти цього можна не інакше, як силою умілого, всемогутнього і натхненного Лікаря".
 
Розповідають, що після прочитання цього листа королева Вікторія сказала: "Якщо це від Бога, то не загине; якщо ж ні, то не заподіє ніякої шкоди".
 
Місія Бахаулли, відкрита Йому в тегеранській в’язниці Сіях-Чаль, але про яку Він мовчав протягом десяти років, була публічно проголошена в саду Різван, поблизу Багдаду, у 1863 році. А тепер, у 1868 році, про неї повідомлялися правителі світу, всі разом і кожен окремо. Наполеон Ш, російський цар, Вільгельм Пруський, Франц-Йосип Австрійський, папа Пій ІХ, турецький султан та іранський шах - усі вони отримали послання Бахаулли. Саме в цей період проголошення в Адріанополі увійшло у звичай вітання бахаї "Алла-у-Абха" (Бог Всеславний), а послідовники Бахаулли стали відомими, як бахаї. Не дивлячись на те, що в Ірані та Іраку жорстоко переслідували і вбивали бахаї, рух продовжував поширюватися. Деякі з них, в надії побачити Бахауллу, вирушали з Ірану та Іраку до Адріанополя. Турецькі правлячі кола в Адріанополі ставилися до Бахаулли з великою повагою, що не задовольняло перського консула в цьому місті. Мірза Ях’я і Сеїд Мухаммад допомагали консулу в організації подальшого заслання Бахаулли. Вони надсилали в Константинопіль, столицю Оттоманської імперії, брехливі звинувачення Бахаулли в тому, що він готує повалення правлячого режиму. Губернатор Адріанополя, який глибоко шанував Бахауллу, кілька разів письмово спростовував ці звинувачення. Але врешті-решт, центральна влада віддала наказ про заслання. Одного ранку будинок Бахаулли оточили солдати. Жителі міста, християни і мусульмани, вийшли на вулиці, щоб почути наказ. Консули деяких країн запропонували свої послуги, бажаючи заступитися за вигнанців, але Бахаулла відмовився від їх допомоги.
 
Заслання в Святу Землю
 
Солдати супроводжували вигнанців з Адріанополя до Галліполі. Ніхто з них не знав ні пункту кінцевого призначення, ні своєї майбутньої долі. В Галліполі було оголошено, що Бахаулла і його послідовники, а також кілька прибічників Мірзи Ях’я, будуть ув’язнені в місті Акка, в той час як четверо з послідовників Бахаулли разом з Мірзою Ях’я і його однодумцями вирушать на Кіпр. Залишивши Галліполі, Бахаулла попередив товаришів, що шлях, котрий їм доведеться подолати, буде найважчим з усіх раніше пройдених. Він запропонував усім, хто не відчуває в собі достатньо сили для цього випробування, покинути Його тепер, бо потім буде вже занадто пізно. Проте ніхто не погодився.
 
Акка знаходилася на віддаленій окраїні Оттоманської імперії і використовувалась як місце ув’язнення. Сюди засилали найгірших злочинців з усієї імперії. Вода і повітря Акки були брудними, місцевість вважалася заразною і рясніла шкідливими комахами. Про Акку говорили: якщо птах перелетить над містом, він впаде замертво - настільки зіпсоване було повітря. Морський шлях до Акки був сповненим прикрощів. В Хайфі основну групу засланих залишили Мірза Ях’я та його супутники. 31 серпня 1868 року, вигнанців зустріла вороже настроєна юрба жителів м. Акка, яким сказали, що бахаї – найзапекліші, злісні злочинці. Натовп кидав каміння, ображав, плював на засуджених. Наказ про довічне заслання Бахаулли та його супутників пролунав зі сходів мечеті як пересторога місцевим жителям не мати з ними ніяких стосунків. Режим ув’язнення був суворим. Бахаї заборонили спілкуватися між собою, а також із зовнішнім світом. Бахауллу заточили в брудній, відкритій всім вітрам і дощу камері, інших зігнали в кілька камер поруч. В першу ніч їм не давали ні їсти, ні пити. Всі, крім двох чоловік, захворіли на малярію та дизентерію. Троє померли.
 
Бахаї Ірану та інших країн не знали, де Бахаулла знаходиться, і чи живий Він. Коли ж вони отримали звістку про нього, декотрі вирушили в Акку. Спочатку вони не могли потрапити в місто і годинами, а іноді й днями, простоювали за другим ровом в надії побачити Бахауллу у вікні камери. Деякі з них взяли з собою рослини. Відмовляючи собі у ковтку води під час переходу через пустелю, вони поливали ці рослини. Так виник сад за міською межею Акки. У цій в’язниці загинув другий син Бахаулли, Мірза Міхді. Він випав зі слухового вікна на даху, яке не охоронялось, і помер від травм. Його останнім проханням, зверненим до батька, було побажання, щоб його життя було прийнятим, як спокута за тих, хто не зміг дійти до Його темниці. Через кілька місяців у турецької армії виникла потреба у приміщенні в’язниці. Засланих перемістили в міський будинок, де вони утримувалися в страшній тісноті.  Поступово в Ацці почало відбуватись те ж саме, що раніше мало місце в Багдаді, Константинополі й Адріанополі.
 
Начальник в’язниці, міська влада, прості люди почали розуміти, що Бахаулла ні в чому не винний, і усвідомлювати виключність його особистості. Абдул-Баха, старший син Бахаулли, який взяв на себе ведення господарства сім’ї, завоював загальну любов і шану. Начальник в’язниці відправив до нього на навчання свого сина. Він також волів зробити якусь послугу Бахауллі. У відповідь на це Бахаулла попросив його відремонтувати міський водогін, який вже тридцять років був несправним.
 
На дев’ятий рік ув’язнення наказ про довічне заслання, по суті, повністю ігнорувався владою в’язниці та міста. Абдул-Баха винаймив зручний будиночок за містом для свого батька, і Бахаулла, який дев’ять років не бачив дерев і квітів, переселився туди. Через два роки Абдул-Баха винаймив просторий будинок в Багджі, де пройшли останні тринадцять років земного перебування Бахаулли. Абдул-Баха займався усіма поточними справами, тому Бахаулла міг цілком присвятити себе писанням. Він рідко зустрічався з ким-небудь особисто, але повсюди відчувався Його вплив, і правителі Палестини заздрили його владі та впливовості.
 
Професор Е.Г. Браун, визначний сходознавець з Кембріджа, провів в Багджі п’ять днів; він залишив таке повідомлення про свою зустріч з Бахауллою:
"У кутку… сиділа чудова і поважна людина... Обличчя, на яке я дивився, не забуду ніколи, хоча й не зможу його описати. Ці проникливі очі, здавалося, читали саму душу; влада і могутність були на цих широких бровах; глибокі зморшки на чолі і на обличчі свідчили про вік; їм суперечив матово-чорний колір волосся й бороди, що спадала розкішним потоком майже до пояса. Не було потреби запитувати, в чиїй присутності я стою; я вклонився йому - тому, хто був предметом любові і поклоніння, яким позаздрили б королі й марно зітхали б імператори. М’який голос з гідністю запросив мене сісти і продовжив»:"Хвала Богу за те, що ти прибув сюди!.. Ти прийшов відвідати в’язня і вигнанця... Ми бажаємо лише добра, світу і щастя народам; хоча нас називають порушниками спокою та підбурювачами безладдя, гідними пут і вигнання... Тому, що всі народи повинні стати одним у вірі, а всі люди - братами; тому, що зв’язки любові й єдності між синами людства повинні бути міцнішими;  тому, що слід припинити розмежування релігій і покінчити з расовою дискримінацією, - що ж у цьому небезпечного?.. Але так і буде; всі ці безплідні чвари, руйнівні війни відійдуть у минуле, і настане Великий Мир... Чи не потрібно вам в Європі того ж? Чи не те ж саме провіщав Христос?.. Ми ж бачимо, як ваші правителі щедро витрачають свої бахатства на засоби знищення людської раси радше, ніж на те, що привело б людство до щастя... Ці чвари й кровопролиття, цей безлад повинні припинитись і всі люди стануть, як одна сім’я... Хай не той пишається, хто любить свою країну, але той, хто любить весь рід людський".
 
За останні роки свого життя Бахаулла чотири рази відвідував Хайфу і встановлював свій шатер на горі Кармель. Він вказав Абдул-Баха ділянку землі на скелястому схилі, де слід було захоронити останки Баба. Сьогодні на цьому схилі ростуть сади, зелені газони й алеї тінистих кипарисів оточують красиву будівлю з білого мармуру, під якою спочивають останки Баба і його юного супутника.

29 травня 1892 року закінчилося земне життя Бахаулли. Дзвони Акки, які за двадцять чотири роки до цього провістили прибуття вигнанця, тепер сповіщали про його відхід, і бахато людей ввійшли до будинку в Багджі, гірко плачучи. Протягом жалобного тижня вельможні люди міста і представники влади віддавали Бахауллі останню шану. Султанові Оттоманської імперії послали телеграму: "Сонце Баха зайшло".
 
Шогі Еффенді, Хранитель Віри, писав у своєму огляді першого сторіччя історії бахаї: "З вознесінням Бахаулли завершився період, який у бахатьох аспектах не має аналогів у світовій релігійній історії... Закінчилась епоха, не перевершена жодною з попередніх релігій у своїй величності, плідності та тривалості".