Абдул-Баха, старший сина Бахаулли, народився 23 травня 1844 року, тієї ж самої ночі, коли Баб відкрив Муллі Хусейну свою місію. Йому було вісім років, коли Бахауллу ув’язнили в Тегерані. Будинок, де жила його сім’я, оточила юрба, і їм довелося деякий час переховуватись. Абдул-Баха супроводжував батьків у засланнях, і ще за десять років до декларації в саду Різван Він зрозумів місію свого батька. Таким чином, Абдул-Баха став першою людиною, що повірила в Бахауллу. На той час йому було лише дев’ять років.

Великим було горе Абдул-Баха, коли Бахаулла залишив Багдад і вирушив у гори Курдистану. Протягом двох років його відсутності Абдул-Баха переписував і заучував писання Баба. Великою була і радість повернення батька, і з цього часу Абдул-Баха не отримав формальної освіти; всьому, що Він знав, Він навчився у Бахаулли. Абдул-Баха був активною, життєрадісною людиною. Він успадкував від батьків любов до природи; його улюбленим видом спорту була їзда верхи.

 Під час переходу з Іраку в Константинопіль Абдул-Баха слідкував за харчуванням і постом вигнанців. Ночами він охороняв кибитку батька. В Адріанополі Він поступово взяв у свої руки повсякденні справи Бахаулли. Він став відомим як "Господар". Це ім’я дав йому Бахаулла, хоча після смерті батька сам він називав себе просто Абдул-Баха, тобто "Слуга Бога". Він приймав тих відвідувачів батька, які приходили лише з цікавості, але з надзвичайною внутрішньою проникливістю розпізнавав істинних шукачів правди. Він був улюбленцем бахатьох, і навіть ті, що бажали Йому зла, поважали Його. Він був ввічливим, м’якосердим, щедрим і незмінно добрим. В Ацці він одружився з Мунірі Ханум, дочкою давніх послідовників Баба. Шлюб був дуже щасливим, хоча з дев’яти народжених дітей п’ятеро померли.

Як тільки дарували більше свободи пересування в’язням, Абдул-Баха став звичною постаттю на людних вуличках Акки. Він допомагав усім, кому міг, незважаючи на колір шкіри, віросповідання і походження. Заходив у найбідніші будинки, омивав та втішав хворих. Власних потреб було дуже мало. Жив і одягався скромно та просто, хоча зовнішній вигляд завжди мав бездоганний. Він працював від зорі до зорі, і проводив частину ночі в молитвах та медитаціях. Він любив дітей, йому подобалося робити подарунки і бачити людей щасливими. "Мій дім, - говорив він, - дім сміху та веселощів."

  Після того, як Бахаулла пішов з цього життя, сім’ї був зачитаний його духовний Заповіт. В ньому Абдул-Баха призначався Главою Віри Бахаї і єдиним повноважним тлумачем Вчення Бахаулли. Бахаулла закликав усіх бахаї звернутися до Абдул-Баха і слухатись Його. Однак, незважаючи на цю чітку вказівку, деякі з членів сім’ї Бахаулли, якими керували ревнощі та заздрість, відмовилися покоритись Його волі. Вони всіляко намагалися підірвати авторитет Абдул-Баха. В результаті роки з 1901 по 1908 Абдул-Баха знову провів у суворому ув’язненні в місті Акка.

У 1904 та 1907 роках влада Оттоманської імперії призначала спеціальні комісії для розслідування звинувачень проти Нього. Обом комісіям були пред’явлені лжесвідчення підкуплених свідків, і в 1907 році султанові запропонували стратити Абдул-Баха або заслати Його. Але незабаром спалахнула младотурецька революція, яка звільнила всіх політичних і релігійних в’язнів колишньої Оттоманської імперії.

Всі ці роки тривог і труднощів Абдул-Баха не переставав працювати. Він піклувався про голодних та немічних, підтримував листування з бахаї різних країн. Незважаючи на постійні напади з боку родичів, Він спорудив просту кам’яну каплицю на горі Кармель на тому місці, яке вказав Бахаулла. Ця каплиця стала останнім притулком останків замученогоБаба.

Одразу після звільнення Абдул-Баха почав планувати поїздки до Європи та Америки. У зв’язку з поганим здоров’ям негайний від’їзд довелося відкласти, але вже в серпні 1911 року Він вирушив на захід. На той час йому було майже сімдесят років, з яких шістдесят були проведені у засланні та ув’язненні.

У вересні 1911 року Абдул-Баха прибув до Великобританії, де відбувся Його перший виступ у лондонській церкві Сіті Темпл. Наступні два роки він подорожував по Європі та Америці, з глибокою мудрістю та цілковитою відданістю поширюючи вчення Віри Бахаї. Більшість часу Він проводив у громадських виступах та зустрічаючись з людьми. Подорожував Він скромно, уникаючи показовості та зайвих витрат. У Сполучених Штатах Він проїхав країну від узбережжя до узбережжя і прочитав більше 140 лекцій у Канаді та США.

У 1913 році Абдул-Баха повернувся до Хайфи. Коли вибухнула І Світова війна, турецька влада знову ув’язнила Його. Під час чотирьох років ізоляції та небезпеки Абдул-Баха організував поблизу Тіберіадського озера сільськогосподарську кампанію по вирощуванню пшениці для народу Палестини. Він продовжував своє смиренне життя, сповнене молитвами та милосердям. Турецька влада погрожувала розіпнути Абдул-Баха і Його сім’ю на схилах гори Кармель. Коли звістка про цю погрозу досягла Лондона, генерал Елленбі отримав наказ надати Абдул-Баха допомогу і захистити Його.

Він зайняв Хайфу на кілька днів раніше, ніж передбачалось, і телеграфував у Лондон: "Сьогодні взято Палестину. Сповістіть світ: Абдул-Баха у безпеці." Після закінчення війни британський уряд присвоїв Абдул-Баха лицарське звання за Його заслуги у захисті миру та процвітання на Близькому Сході. Він прийняв цю честь, але дворянським титулом ніколи не користувався.

Абдул-Баха помер 28 листопада 1921 року у Хайфі. До останніх днів життя Він продовжував працювати, як робив це завжди - не думаючи про відпочинок та спокій. Іудеї, мусульмани, християни віддали Йому останню шану на похоронах і разом з бахаї оплакували велику втрату.

Унікальність ролі Абдул-Баха

Абдул-Баха займає виключне становище в історії релігій. Залишаючисьпростоюлюдиною, Він був в той же час досконалим взірцем Вчення Бахаї і володів надлюдськими знаннями. Як наступник Бахаулли Він був як бездоганне дзеркало, що відображає для людей світло Божого Одкровення. Під Його невтомним керівництвом була збережена єдність бахаї й розпочато створення адміністративної структури, згідно з принципами Бахаулли. В багатьох листах та виступах Він пояснював ці принципи детальніше, ніж раніше це зробив Бахаулла, і вказав, як їх втілити в життя. Його повсякденне життя було доказом того, що і в найскладніших умовах людина може жити у цілковитій відданості Богу і служити людству.

За час проповіді Баба (1844-1850 р.р.) Його вчення поширювалося лише в Персії та Іраку, але з 1853 року до 1892, за Бахаулли, послідовники Віри Бахаї були вже в 13 країнах.

 Баб і Бахаулла - засновники нової світової релігії, але завдяки особливому становищу Абдул-Баха, який є "Взірцем’ і "Осереддям Одкровення", Його писання також складають частину Священних книг Віри Бахаї. За час між кончиною Бахаулли та смертю Абдул-Баха Віра поширилася ще в 22 країнах, а на 1921 рік її послідовники були вже в 37 країнах.

Коли Вірі Бахаї не було ще й 80 років, вона могла вже вважатися світовою релігією, оскільки в сферу її впливу увійшли Китай, Бірма, Австралія, Росія, вісім європейських країн і три африканські, Бразілія, Канада та США.

Послання Абдул-Баха

"Знай напевно, що любов є таїна Божого Святого Одкровення, прояв Всемилостивого, духовне джерело. Любов – це світло небес, вічний подих Святого Духу, що оживляє людську душу. Любов - початок Божого Одкровення людині, життєдайний зв’язок, властивий, згідно з божественним творінням, природі всіх речей. Любов - єдине багатство, що приносить істинну радість як у цьому світі, так і в майбутньому. Любов - провідне світло у темряві, жива ланка, що єднає Бога й людину, затверджує розвиток кожної осяяної душі. Любов є найвеличнішим законом, який править цим могутнім божественним циклом, єдиною силою, що пов’язує різноманітні елементи матеріального світу, верховним магнетичним діянням, що керує рухом сфер у небесному царстві. Незмінною і безмежною владою любов розкриває таємниці, приховані у Всесвіті. Любов є духом життя в прекрасному тілі людства, засновником істинної цивілізації в цьому смертному світі, випромінювачем істинної слави на кожну расу і народ, що прагнуть до великої мети.

Якому б народові не були милостиво призначені ці дари Бога, ім’я його безсумнівно буде звеличене Сонмом Небесним, ангелами й жителями Царства Абха. І який би народ не відвернувся від Божественної Любові – Одкровення Всеблагого – буде він скорботно блукати, впаде у відчай, і, врешті, цілком знищиться. Для цього народу не буде притулку, стане він подібним до диких створінь земних, жертвою деградації й ганьби.

О ви, возлюблені Господа! Прагніть стати втіленням любові Бога, світочами Божественного керівництва, сяючими серед племен земних світлом любові та згоди. Слава тому, хто виявив це чудесне світло!"