Абдул-Баха, старший сина Бахаулли, народився 23 травня 1844 року, тієї ж самої ночі, коли Баб відкрив Муллі Хусейну свою місію. Йому було вісім років, коли Бахауллу ув’язнили в Тегерані. Будинок, де жила його сім’я, оточила юрба, і їм довелося деякий час переховуватись. Абдул-Баха супроводжував батьків у засланнях, і ще за десять років до декларації в саду Різван Він зрозумів місію свого батька. Таким чином, Абдул-Баха став першою людиною, що повірила в Бахауллу. На той час йому було лише дев’ять років.
Великим було горе Абдул-Баха, коли Бахаулла залишив Багдад і вирушив у гори Курдистану. Протягом двох років його відсутності Абдул-Баха переписував і заучував писання Баба. Великою була і радість повернення батька, і з цього часу Абдул-Баха не отримав формальної освіти; всьому, що Він знав, Він навчився у Бахаулли. Абдул-Баха був активною, життєрадісною людиною. Він успадкував від батьків любов до природи; його улюбленим видом спорту була їзда верхи.
Під час переходу з Іраку в Константинопіль Абдул-Баха слідкував за харчуванням і постом вигнанців. Ночами він охороняв кибитку батька. В Адріанополі Він поступово взяв у свої руки повсякденні справи Бахаулли. Він став відомим як "Господар". Це ім’я дав йому Бахаулла, хоча після смерті батька сам він називав себе просто Абдул-Баха, тобто "Слуга Бога". Він приймав тих відвідувачів батька, які приходили лише з цікавості, але з надзвичайною внутрішньою проникливістю розпізнавав істинних шукачів правди. Він був улюбленцем бахатьох, і навіть ті, що бажали Йому зла, поважали Його. Він був ввічливим, м’якосердим, щедрим і незмінно добрим. В Ацці він одружився з Мунірі Ханум, дочкою давніх послідовників Баба. Шлюб був дуже щасливим, хоча з дев’яти народжених дітей п’ятеро померли.
Як тільки дарували більше свободи пересування в’язням, Абдул-Баха став звичною постаттю на людних вуличках Акки. Він допомагав усім, кому міг, незважаючи на колір шкіри, віросповідання і походження. Заходив у найбідніші будинки, омивав та втішав хворих. Власних потреб було дуже мало. Жив і одягався скромно та просто, хоча зовнішній вигляд завжди мав бездоганний. Він працював від зорі до зорі, і проводив частину ночі в молитвах та медитаціях. Він любив дітей, йому подобалося робити подарунки і бачити людей щасливими. "Мій дім, - говорив він, - дім сміху та веселощів."
Детальніше...